Літургійний спів має важливе, першорядне місце в літургійних відправах.
Можна сказати, що як небо різниться від землі, так літургійний спів, своїм значенням і метою, суттєво відрізняється від усякого іншого співу.
У кожній Службі Божій ми прославляємо Бога "всією нашою істотою", цебто душею і тілом. Це включає обрядові церемонії і спів.
Кожна Служба Божа, незважаючи на можливі скромні обставини чи на мале число учасників, є, із-за своєї сутті і таїнственного значення, святочною подією. І3 цих причин, було б добре, щоб на кожній Службі Божій було хоч дещо літургійного співу.[1]
Наш літургійний спів із його притаманними прикметами, вимогами й приміненнями, потребує окремої і старанної уваги, наукової аналізи та практичного узасаднення.
Цій справі було присвячено багато уваги на Львівськім Архиєпархіяльнім Соборі, що відбувся в 1941 році під проводом Митрополита Андрея Шептицького.
На жаль, цей Собор не дістав належного розголосу. Можливість реалізувати його декрети знівечили воєнні обставини й намагання совєтської окупаційної влади знищити Українську Католицьку Церкву в Західній Україні.
Один із декретів цього Собору, під заголовком ПРО ЦЕРКОВНИЙ СПІВ, дає нам важливі насвітлення й цінні практичні директиви. Ті, що познайомлені із стилем, глибиною думання й піклуванням нашою Літургією Митрополита Шептицького, твердять, що він є автором цього соборового документу.
Понижче подаємо докладні уривки з цього Декрету:
Церковний спів зосереджує увагу, відвертаючи її від пустих і марних образів, світських розкошів і підносить ум і серце до краси, що в мистецькій глибині є образом духовної, надприродної і вічної краси.
Церковний спів може й повинен скріпляти й у відповідному рельєфі представляти значення слів молитви, а тими словами так часто бувають слова, якими Всевишньому подобалося передати людству предвічну правду Божого Об'явлення.
Таким символом молитви, одначе, є спів тоді, коли він є в правдивому значенні того слова церковним співом. А церковним є спів тоді, коли він є співаною молитвою. У тому одному слові містяться всі прикмети правдивого церковного співу й глибока, майже безконечна, різниця між церковним, а світським співом.
Передусім, літургійний спів мусить відзначатися етичним характером. Уже в давнину філософи розрізняли різні роди музики (Аристотель: "Політика"!), а між ними музику "етичну" і "театральну."
На другому місці, так як молитва, літургійна музика мусить бути щира, тобто походити зі щирого і чистого серця, а не бути спрямована до композиторського чи співацького попису вишуканими труднощами.
Церковний спів повинен бути безпосереднім виливом розмоленої душі. Щирість є під деяким оглядом прикметою кожного мистецтва і мистецького твору. Але в літургійному співі - це умовина, без якої спів у церкві разить. Правдивий мистець не може вдавати; він мусить бути собою. Але вільно йому показуватися і хвалитися, що в християнина завжди разить. І тому це теж разить у літургійному співі.
Так само треба сказати і про здержливість. Літугійний спів мусить бути здержливим не тільки в значенні, щоб не висловлював змисловости й пристрасти, але й теж у іншому значенні, ще глибше християнському, щоб чи то в композиції, чи то в мистецькому її виконанні, зберіг міру; щоб без злишнього зусилля, без крику вживав свого мистецтва так, щоб у тому вживанні лишалася якась глибінь невичерпаної до дна сили і неначе захованого мистецтва. Ця прикмета, спільна всім правдивим мистцям, у християнина в молитві, що нею є спів, прибирає вид християнської чесноти скромности чи покори перед Богом.
Важливе завдання літургійного співу - це підносити християнську душу в певний надзмисловий, надприродний світ, що, за словами Апостола, є в небі. Співана молитва мусить робити вражіння чогось вищого, надземного, ангельського. Літургійні гармонії мусять мати щось херувимсько-непорочне, щось чисте, піднесле, благородне.
Крім того, наш літургійний спів мусить бути наче тлом величности нашого обряду, тобто бути достроєним до поваги и маєстату віри, відгомоном давніх часів, перших віків християнства.
Обряд при відповідному церковному співі - це щось відвічне, предківське, як і вся наша Церква, що хоч віки переслідувана, а все-таки живе, розвивається, а часом і здобуває світлі побіди.
Літургійний спів мусить, накінець, служити, бо й усе християнство і всяка праця священослужителів престола є передусім служінням Всевишньому, а для Нього і службою ближніх, своїх братів, свого народу. Так, як Христос прийшов служити, усе в нас має бути службою Господеві й людям. А спів церковний служить, передусім ідеї, що її висловлює текст молитви.
Цей спів мусить обмежитися до інтерпретації тексту молитви. Він же має бути молитвою, тому не сміє, висуваючи себе на перше місце, заглушувати чи псувати тексту молитви.
Єдина ціль літургійного співу - це збуджувати вірних до глибшої побожности.
Для характеристики літургійного співу додаймо й те слово св. Августина: "Коли мені лучається, що мене більше порушує сам спів, ніж слова пісні, признаюся, що тим грішу і тому волію не чути того співу". (Сповідь).
Декрет про ЦЕРКОВНИЙ СПІВ теж подає ось такі конкретні вказівки щодо самолівки чи народнього літургійного співу:
Собор уважає за один із найважніших обов'язків священика працювати над веденням всенароднього співу. Перший і найважніший обов'язок дяків є навчити вірних брати участь у Богослуженні спільним співом. Дяків, що по кількох літах не довели до того, щоб нарід брав участь у Богослуженні, треба звільнити із служби.
Схвалюючи і щиро доручаючи самолівку, не хочемо одначе ніяким способом усувати хорово-церковного співу, який має давні і світлі традиції в нашій Церкві. Одначе, нам треба вибирати відповідні мелодії, тобто такі, що відповідають традиціям нашого літургійного співу. А вже рішуче треба стерегтися і не допускати театральних, скоч-них, невідповідних і чужих духові Церкви мелодій.
Цей Декрет при кінці подає дуже важливу й новітню директиву, а саме: межу між тим, що співає ввесь нарід, а тим, що співають співаки, можна пересувати так, щоб у відправі давати дещо співати всьому народові, а дещо хорові.
У Декреті виразно й слушно зазначується, що молитви "Вірую" й "Отче наш" належать до всього народу, отже не слід їх резервувати до тільки деяких осіб, що співають у хорі. Логічно й послідовно, це теж відноситься до молитов "Господи помилуй" і особливо, "Амінь!", що правно належать до всіх учасників Божественної Літургії.
Цей історичний Декрет Львівського Архиєпархіяльного Собору є особливо на часі сьогодні, коли в західному християнському світі постійна участь вірних у недільній Службі Божій впала за час останніх кількох десятиліть (особливо серед молодших) По 15%.
Повнота християнського життя може бути тільки в повній, постійній і живій участі в Божественній Літургії.
[1] Для паралельного прикладу: це немислиме, щоб при нагоді святкування іменин чи дня уродин, із-за малого числа учасників, рецитувати "Многі літа."
